середа, 24 вересня 2014 р.

Розклад занять у центрі «Насіння Надії»



Шановні батьки та діти!
Літні канікули скінчилися і
центр «Насіння Надії»
повертається до звичного робочого ритму!
Повідомляємо розклад занять
у Центрі «Насіння Надії»




ВІВТОРОК
КАНІСТЕРАПІЯ (собакотерапія)
Індивідуальні заняття 10.00-11.00
Групові заняття 11.00-12.00

ЧЕТВЕР
З ДІТКАМИ ПРАЦЮЄ СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК
10.00-12.00

П’ЯТНИЦЯ
РОБОТА ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНІ «ВЕСЕЛКА» Початок о 13 годині.
За довідками звертатися по телефону 0674507461

понеділок, 22 вересня 2014 р.

Бердичівляни пошили подушки для бійців 26 артбригади

Джерело матеріалу
Понеділок, 22 вересня 2014, 16:45 Ольга Мельник

У важкий час, що нині є у країні, всі наші думки звернені на те, аби на рідній землі настав мир. Усі прагнуть наблизити кінець воєнних дій на сході України. Кожен допомагає тим, чим може. До допомоги українським військовим також долучився центр соціокультурної та активної фізичної реабілітації «На рівних», котрий об’єднав у собі дві громадські організації людей з особливими потребами інвалідів-візочників «Стимул» та центр реабілітації для неповносправних дітей «Насіння Надії».

Велике бажання допомогти захисникам Батьківщини спонукало людей з особливими потребами до активних дій, вони не мають багато коштів і сил, проте мають щирі серця і добрі наміри, саме тому була розпочата акція під назвою «З надією на мир».

Спочатку виникла ідея, шити подушки для солдат, аби після важких боїв наші захисники, мали, куди прихилити голову. Щоб ці маленькі речі зігрівали їх теплом дбайливих рук, навіювали добрі сни та слугували оберегом.

Ідея сподобалась усім і до її реалізації долучилось чимало добрих, співчутливих людей. Перш за все були необхідні матеріали для пошиття подушок і тут на допомогу прийшов приватний підприємець Олександр Володимирович Митко, (відділ тканин центрального універмагу). За пошив наволочок взялася волонтер центру «На рівних» Оксана Заїчко, оскільки саме в неї виявилась добра та справна швейна машинка.

Отже справа зрушила з місця, та найбільш довготривалою роботою виявилось наповнення подушок. Їх набивка складалась із синтапону, котрий треба було смикати на дрібні шматочки і скручувати у невеличкі клубочки, котрі своїм виглядом дещо нагадували пухкі сніжки.

Крім членів громадських організацій до набивання подушок, долучилися учні 7б класу НВК №4 а саме Катерина Мосюйда, Анна Лавренюк, Дарина Гула, Вероніка Янковська, Злата Олексюк, Вікторія Поліщук, Богдан Сорока. Особливу подяку за таку відчутну допомогу, хотілося б висловити класному керівникові школярів Оксані Сергіївні Петанченко, бо її 7б не аби як прискорив роботу.

І ось 21 вересня у Міжнародний день Миру, котрий відзначало і наше місто, перші готові подушки були передані представникам бердичівської 26 артбригади. Крім практичного застосування ці подушки також можуть слугувати оберегами для солдатів, адже до кожної подушки прикололи ладанку з іконкою. Освячені ладанки військові можуть пришпилити до свого одягу, аби вони оберігали їх від біди.

Члени громадських організацій людей з особливими потребами та всі причетні до доброї справи, щиро сподіваються, що ці прості, проте зроблені від щирого серця речі, будуть корисними для захисників нашої вітчизни.

А акція «З надією на мир» триває, до неї можуть долучитися всі бажаючі. Щоп’ятниці о 13.00 у приміщенні центру «На рівних» по вулиці Європейська 106 збираються небайдужі люди, аби наповнювати подушки, та відправляти військовим у зону АТО. Єдине про що просять люди з особливими потребами, щоб швейні фабрики чи інші приватні підприємства, що мають обрізки і відходи синтапону, паралону, або інших м’яких матеріалів, котрі можуть слугувати наповнювачами для подушок, надавали їм ці матеріали. Обрізки та дрібні шматочки, вже не потрібні для пошиття, а тут вони зможуть слугувати добрій справі.

І нехай ця робота не дуже помітна, проте замість страху, злих слів на адресу ворога та безсилих сліз, краще зробити щось корисне для солдат – це ефективніше і, можливо, хоч якось покращить їх побут та наблизить нас усіх до довгоочікуваного миру
1











ВіТаЄмО

Центр «Насіння Надії» приєднується до вітань родині Грибенків - «Навчально-реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами «Насіння Надії»

Там, де живе любов

«Кохання може все: зробити з ночі день,
В очах вечірніх запалить світання.
Кохання може все, коли воно прийде,

Коли воно, коли воно – кохання!»

(Вадим Крищенко)

Нещодавно
маленьку та дружню бердичівську родину відвідав птах надії та
сподівання – лелека і приніс довгоочікуваного синочка Владиславчика.
Можливо багато хто і не вгледить у тому якоїсь дивовижі, адже туди, де
живе любов, обов’язково повинен завітати бузько, однак для подружжя
Грибенків довгий час цей візит видавався досить примарною, хоч і дуже
жаданою мрією.

Альона та Віталій Грибенкі живуть у шлюбі вже 10
років, як зізнаються самі: «то було кохання з першого погляду» ще зі
студентських років. Молодому студенту бердичівлянину знадобилось три
місяці, аби розгледіти у чарівній однокурсниці вінничанці свою долю.
Упевнившись у міцності та щирості почуттів, Віталій освідчився Альоні,
відтоді вони у парі крокують по життю.

Та, як, на власному
прикладі, переконалось подружжя то не є легка і безтурботна прогулянка.
Ще до знайомства зі своїм коханим дівчина втрапила у пастку важкої,
підступної та ще маловивченої хвороби. І всі ці роки щасливого міцного
шлюбу недуга, як заздрісний ворог поволі відбирала у Альони сили та
здоров’я у нелегкій боротьбі переважно перемагала вона. Фізичний стан
молодої жінки невпинно погіршувався і ось останні три з половиною роки
вона пересувається лише за допомогою інвалідного візка.

Однак
справжня любов, ота, що в «горі і радості, багатстві і бідності, в
здоров’ї та в хворобі» – ніколи не перестає. Саме вона згуртовує,
об’єднує, надихає, надає молодому подружжю стійкості та сили. Коханий
чоловік Віталій став надійною підтримкою і опорою для Альони, як
справжня друга половинка піклується про дружину, не дає зневіритись та
занепасти духом.

Та річ у тім, що і біда не буває одинокою,
завжди тягне до пари іншу. Тривала та виснажлива боротьба із хворобою,
не давала молодій жінці змоги замислюватись про нащадків. А закоханому
подружжю так хотілося батьківського щастя, щоб сім’я стала повною і
освяченою дитячим сміхом.

То ж коли Віталій і Альона
довідались про вагітність, радості не було меж, жінка навіть
розплакалась, від величезного спектру почуттів, що охопили її, а
майбутній татусь, як справжній чоловік, і цього разу тримався стійко.

Та
сподіваного дива, могло і не трапитись, оскільки хвороба, що
переслідувала майбутню матусю, призводила до чималих складнощів, що
могли вплинути на перебіг вагітності та подальших пологів. Як зараз
пригадує Альона багатьох лікарів відлякувала наявність інвалідного
візка, що свідчив про важкий стан жінки.

Але ж є Бог на світі,
цього разу доля виявилась прихильною до закоханих і дала їм ангелів
охоронців, щоправда замість крил у них були білі халати. Ними виявились
лікар гінеколог Ірина Леонідівна Шаленко котра дбала про майбутню матусю
усі 9 місяців, лікар, котрий оперував Грубський Віталій Миколайович та
анастазіолог. Саме ці люди віднеслись до подружжя з розумінням і
турботою та зробили усе залежне від них, аби здоров’ю матусі та малюку
нічого не загрожувало. А від професійних, відповідальних та злагоджених
дій перших лікарів у житті немовляти залежить чимало. І тепер уже сім’я
Грибенків, щиро вдячні лікарям не лише за їх відданість своїй роботі, а й
за добре, уважне та чуйне ставлення до себе, бо і ця, начебто,
дрібничка неабияк посприяла тому, що 8 серпня на світ з’явився
малесенький Владиславчик. А він найбільша радість, втіха і надія для
двох найрідніших людей, котрі заслуговують на щастя в ім’я щирої,
справжньої любові.

Появі первістка Грибенків тішаться не лише
близькі та рідні а й громадська організація інвалідів-візочників
«Стимул» активним членом якої є Альона Грибенко. Голова організації Юрій
Яремчук і всі стимульчани приєднуються до щирих вітань родині та
бажають щастя, здоров’я і прекрасного майбутнього. Щиро вірять, що дитя
народжене з великої любові, обов’язково матиме щасливу долю.